"Перемир'я" на Донбасі: Чому ЗСУ мають стріляти по терористах

За 11 днів перемир'я загинуло дев'ять воїнів АТО, але в ЗСУ продовжують дотримуватися Мінських угод.

Коли президент України Петро Порошенко заявляв, що з 1-го вересня набуває сили двостороннє припинення вогню, у процес так званого "перемир'я" вірилося слабо.

Попереду були переговори контактної групи у Мінську, на яких в тому числі могли обговорювати нову лінію розмежування, а згодом також почала з'являтися інформація про нову зустріч "нормандської четвірки" і певний план з примирення від ОБСЄ, про який нібито розповідав глава МЗС Німеччини Штанмайєр. Щоправда, згодом його слова про існування плану були спростовані німецьким МЗС, мовляв, журналісти не розібралися.

Так чи інакше, певна тиша в зоні АТО була. Про неї писали і бійці, які стоять в Авдіївській промці, і навіть волонтери, які досить часто бувають на позиціях наших воїнів у районі Світлодарської дуги. 

Підтверджували відносну тишу і зведення штабу АТО. За перші три дні у лавах ЗСУ було всього троє поранених, а кількість обстрілів становила кілька десятків, зокрема, з мінометів і стрілецької зброї. Але тривали вони всього кілька годин - не так, як раніше. 

Проте, вже з 4-го вересня кількість обстрілів суттєво зросла. Красногорівка, Мар'їнка, Авдіївська промзона - 58 снарядів по всій лінії фронту. За один день ми втратили трьох воїнів, а ще 13 отримали поранення. 

Наша армія відкривала вогонь у відповідь, але здебільшого зі стрілецької зброї. З того дня ситуація постійно повертається до серпневої картини. Ворог використовує установки "Град-П", 122-мм гармати, міномети. А наша армія втратила дев'ятьох бійців убитими. 

Проте, досить часто ми чуємо повідомлення, що на Донбасі зберігаються ознаки деескалації, а в ОБСЄ заявляли, що кількість обстрілів зменшилася на 90%. Щоправда, у них ці 90% стали немов святою цифрою. Те саме вони заявляли і у лютому. 

Взагалі, все це ми вже проходили. Відносне затишшя із послідовним загостренням після підписання "Мінська-2",  відсутність наказу відкривати вогонь у відповідь, а згодом розуміння, що це необхідно. З тих пір війна ЗСУ велася позиційна. "Відкушувалися" шматки "сірої зони", артилерія використовувалася лише у тих випадках і по тих позиціях бойовиків, звідки вівся постійний вогонь з великокаліберної зброї, що була заборонена "Мінськом", але після попередження ОБСЄ. 

Сьогодні ж ми бачимо знову, що українська армія дотримується Мінська і відповідає виключно зі стрілецької зброї.

Проте, чи варто знову ризикувати життями наших воїнів і дотримуватися фейкового миру під обстрілами бойовиків? В будь-якому разі це все може призвести лише до локального прориву терористів на певні ділянки в сірій зоні, продовження обстрілів наших позицій, що буде супроводжуватися втратами з нашого боку. І так чи інакше, рано чи пізно, наші воїни знову відкриють вогонь у відповідь з чогось більш важкого, щоб втримати позиції і відкинути ворога. І зроблять правильно. От тільки навіщо очікувати миру зараз від тих, хто його не прагне? Відповідь криється у домовленостях, логіку яких зрозуміти з кожним днем все важче.